В обіймах Морфея

Автор: Ольга-Варвара Конопка

Від раннього дитинства я бачила сни, і вже у дошкільному віці намагалася отримати від мами та бабусі відповіді на запитання, чому сновидіння сняться, чи це усе насправді, і що вони означають.

Я їх досі часто бачу – кольорові, довжелезні, детальні і дуже правдиві. У снах я переживаю всі емоції по-справжньому, а прокинувшись, довго маю післясмак-враження.

Сновидіння (для спрощення надалі я їх називатиму просто «сни») – це особливий період стану сну, коли людина сприймає певну спроектовану мозком реальність, що може включати у себе усі види відчуттів. Воно виникає у швидкій фазі сну і за ніч людина може бачити 4-5 різних снів, хоч це не означає, що вона запам’ятає їх усі, чи хоча б один((.

За три роки у гештальті найцікавішими, найбільш інтригуючими і емоційно зарядженими у мене були випадки роботи зі сновидіннями (в індивідуальному і груповому форматі). Я не прихильниця трактувати сни за сонниками, як от «наснилася брудна вода – до хвороби», лінійна причинно-наслідкова схема занадто проста для цього. Проте у гештальт-підході я вперше підібрала ключик до скриньки, в якій сховався меседж.

Кажуть, що сни – це послання нашого підсвідомого. І якщо правильно розшифрувати, перекласти, то можна за допомогою сну – фантастичного, незрозумілого чи навіть страшного – потрапити в «тут і тепер», у власне життя, в живий, справжній момент, до якого з певних причин не було доступу. Мені близька думка, згідно з якою у цьому світі є усе, що нам потрібно – ресурси, почуття, стосунки – але не завжди людина має доступ до цієї множини благ. Може, не має ключа від потрібної скриньки, або згубила, або ж не знає про те, що скринька під потрібною назвою існує і доступна для використання. Робота зі сновидінням, як і будь-який інший творчий метод, допомагає розширити грані доступної реальності, усвідомити щось більше, аніж дозволяє звиклий емпіричний метод, і доповнити знання про себе новими даними.

Куди втікають сни… У мене часто бувало так, що, прокинувшись я до найдрібніших деталей пам’ятала свій сон. Я, вражена ним, обіцяла собі що от прокинуся/поснідаю/вип’ю кави і обов’язково запишу! І не записувала… Вранці чи після сніданку від сну залишався тільки неясний спогад, розмитий, не деталізований, блідий… Я, зазвичай відчуваю в таких випадках злість, роздратування і смуток. Бо упустила щось дуже цінне, а найгірше, що й не зовсім пам’ятаю, що саме. Довго шукала для себе спосіб, за допомогою якого можна напевне, стовідсотково (так, я не дуже люблю напівтони) запам’ятати будь-який сон після того як прокинулася. Спосіб знайшла, але як то часто буває у моєму житті, він не завжди спрацьовує, бо не враховано людський фактор, а саме лінь і бажання довше поспати :) Отож, щоб «вберегти» сновидіння, потрібно в мить прокидання полежати декілька хвилин з заплющеними очима, і згадати сон від початку до кінця, не забуваючи деталей. Потім взяти до рук аркуш і ручку чи відкрити «нотатник» на смартфоні і записати усе, що вдалося «відзняти» вашій свідомості.

Театр одного актора

Якось я бачила сон-триллер. З вампірами, переслідуванням, втечею, темрявою, страхом і повним набором декорацій, що присутні у будь-якому більш-менш популярному голлівудському жахливчику-блокбастері. Сюжету, як такого, не передбачалося. Я втікала, за мною гналися, «біжи, Форесте, біжи!». Що можна зробити з цією на перший погляд нісенітницею? Можна згадати дядька Перлза, його любов до театру, і спробувати отримати приз глядацьких симпатій, зігравши в монодрамі єдину і головну роль. Спочатку записуємо сон у деталях, або знаходимо уже записаний сон і уважно його перечитуємо, можна – вголос. Потім потрібно виділити декілька (наприклад - три) найбільш емоційно заряджених елементів. Це ті моменти сну, на яких починає тремтіти голос, зволожуються очі, стає важко дихати, відчувається тепло в грудях (або інші, питомо ваші способи виявляти емоції). Потім варто спробувати надати їм визначення, назвати їх. Це ті феномени, з якими ми надалі працюватимемо. У моєму сні феноменами є вампір, темрява, страх.

Далі – найцікавіше. Якщо сон – це послання підсвідомого, то все, що в ньому відбувається якимось чином стосується нас і оточуючої реальності. Ба більше, кожен з героїв сну – це ви. Якщо сниться космічний корабель, астронавт і Сатурн в усій красі його кілець, що так гарно виглядають у телескопі, а насправді – масив космічного сміття, то ви – це корабель, ви – це космос, і астронавт, і Сатурн та сміття – це теж ви. Як це усе стосується вашого життя? А спробуйте розговорити сміття, воно може багато розказати…

Ось ми дійшли до діалогів. Спосіб, який обрав мій терапевт, називається монодрама. Я самостійно розставила у кімнаті три стільці, кожен з яких назвала іменами феноменів з мого сну. А потім надала їм слово. Сідаючи почергово на кожен зі стільців, я ідентифікувала себе з власником стільця і провадила невеликий, 5-хвилинний монолог – від імені «вампіра», від «темряви», від «страху».

«Я – вампір, я женуся за цією ненормальною. Вона мене уже дістала. Не дівчина, а роль. Ненавиджу бути вампіром... Колись, я хотів стати ельфом, або магом вогню, або магістром повітря... Але високим худим брюнетам зі світлою шкірою чомусь залишаються ролі вампірів...» «Я – темрява... Я всюдисуща і наче маю багато влади. Я можу сховати усе, знищити усіх, і просто хочу щоб мене залишили в спокої, і не шастали ночами усілякі...»

«Я страх...» Феномени можуть не лише проявлятися у монологах, можна провести між ними діалог, в ході якого дізнатися, а що ж насправді від мене хоче мій страх, про що він? Який він? Що йому цікаво, і чого він боїться? Варто не забувати на кожному іншому стільці присвоювати собі відповідну роль. А також, по закінченні роботи, «попрощатися» з героями за допомогою простої формули «я - не вампір», «я - не темрява», «я - не страх» тощо. Ця робота зі сновидінням не ізольована. У ній, звісно ж, бере участь терапевт, як глядач або той, хто може підказувати, скеровувати, ставити «правильні» запитання чи здійснювати інші інтервенції. Проте терапевт не аналізує сон клієнта, не дає асоціацій чи інтерпретацій, тобто не виконує роботу сновидця замість нього. Внутрішня робота зі сном, відчуття, переживання, усвідомлення – це повністю у владі і відповідальності клієнта.

Робота зі сном як мистецтво

Окрім описаного методу я працювала іще за двома-трьома методами, декілька зустрічала в літературі, існують і інші, про які мені наразі нічого не відомо. Проте у всіх випадках йшлося про роботу в контакті, обов’язковій присутності терапевта, іноді – групи. Гештальт називають мистецтвом контакту, і лікує не метод, абстрактний напрямок психотерапії, а стосунки, що виникають між клієнтом і терапевтом. То чи завжди справедливо це щодо роботи зі снами? Якщо порівняти психотерапію з мистецтвом, я б, мабуть, обрала щось контактне і водночас творче, як от танець. Сальса, танго, бачата, вальс – у парі, хіп-хоп, джаз-фанк, хоровод – у групі. Але куди зарахувати контемп? Коли тіло – продовженя душі, і єдина особа – танцюрист – творить шедевр, який неможливо повторити. Навіть якщо залишити мелодію – рухи іншого артиста будуть несхожими... Якщо ж взяти до уваги, що сон – це річ виключно індивідуального використання, то чи можлива така ж індивідуальна робота з ним? Як це - залишатися в контакті з собою, з реальністю, бути в стані адекватному до ситуації, і самостійно «пропрацювати» сновидіння? Адже у разі дотримання принципів гештальт-підходу і методології, напрацьованої раніше, маючи відповідний практичний досвід, є спокуса розширити не лише границі власної реальності у відомий та доступний спосіб, а й отримати часткову свободу у розвитку і пізнанні власної феноменології. Щоправда, у такому разі про мої чудові сни ніхто не знатиме, бо де ще знайти такого вдячного і вірного слухача, як терапевт :)

Источник: https://psy-practice.com/publications/prochee/v-obiymah-morfeya--abo-pro-shcho-ya-rozpovidayu-sobi-ko/