СТРЕПТОКОККОВА ІНФЕКЦІЯ

Термін, винесений у заголовок являє собою збірне поняття, оскільки існує багато медичних діагнозів, причиною яких являється стрептококк.

Стрептококки - це Грам-позитивні бактерії. Вони паразитують на людях і тваринах.

Стрептококи вперше були виявлені австрійським хірургом Теодором Більротом у 1874 році у хворих на бешиху (рожу) та раньові інфекції.

Стрептококки здатні викликати наступні захворювання:

- бешиха,

- скарлатина,

- гломерулонефрит,

- ревматична лихоманка,

- ендокардит,

- гострий тонзилліт,

- фарингіт,

- заїда,

- стрептодермія,

- абсцес,

- лімфаденіт,

- бронхіт,

- пневмонія,

- менінгіт.

Групами ризику для стрептококкової інфекції являються діти дошкільного віку та літні люди.

Джерелом інфекції є хворі та носії стрептококка (переважна більшість осіб працездатного віку з досить сильним імунітетом, який не дає збуднику розгорнути повноцінну картину захворювання).

При цьому стрептококки являються неоднорідними. Серед них є клас гемолітичного стрептококку, на долю яку припадає найбільша питома вага тяжкого перебігу вищеперерахованих захворювань.

Захворювання, викликані цим збудником, протікають з наявністю, як загальних симптомів (лихоманка, головний біль, ломота у м*язах та суглобах, нудота, втомлюваність), так і локальних симптомів (почервоніння, набряк, біль у місці запального процесу).

Лікування - прийом антибіотиків та симптоматична терапія.

Після одужання імунітет нетривалий (за виключенням скарлатини). Можливі неодноразові повторні випадки запальних захворювань, викликаних іншим класом стрептококків.

У розвитку стрептококкової інфекції на початкових стадіях має значення слабкість місцевого імунітету, представленого фагоцитами та захисними білками слизових оболонок (імуноглобуліни, лізоцим, інтерферон).

Через те, що вакцинації проти стрептококкової інфекції не існує, необхідно підвищувати опірність організму. Для цього необхідно правильно харчуватись, займатись фізичною активністю, загартовуватись, дотримуватись режиму дня та відпочинку.